В Україні завершилася дія тимчасової програми державного кешбеку за пальне. Нарахування коштів припинили 31 травня 2026 року, однак українці, які встигли накопичити гроші, ще можуть ними скористатися.

Головний дедлайн – 30 червня 2026 року включно. Саме до цієї дати потрібно витратити залишок кешбеку. Після цього невикористані кошти автоматично повернуть до державного бюджету.

Коли завершилася програма

Кешбек за пальне запустили 20 березня 2026 року як тимчасовий антикризовий механізм підтримки водіїв. Причиною стало зростання світових цін на нафтопродукти, яке вдарило і по українському ринку.

Програма пропрацювала трохи більше двох місяців і офіційно завершилася 31 травня. За цей час нею скористалися майже 2,3 млн українців, а до системи долучилися понад 220 операторів АЗС по всій країні.

До якого числа треба витратити гроші

У міністерстві пояснили, що після завершення програми накопичений кешбек не згорає одразу. Українці мають ще місяць, щоб використати ці кошти.

Останній день для витрат – 30 червня 2026 року. Якщо до цього часу гроші залишаться на рахунку, вони будуть автоматично повернуті до держбюджету. Тому водіям радять не чекати останніх днів, а заздалегідь використати нараховану суму.

На що дозволено витратити кешбек

Отримані за пальне кошти можна спрямувати на кілька напрямків. Зокрема, ними дозволено оплачувати комунальні послуги, купувати ліки, книжки та товари українського виробництва.

Також кешбек можна використати для благодійності або перерахувати на підтримку ЗСУ. Тобто гроші не обов’язково витрачати саме на автомобільні потреби – їх можна спрямувати на базові витрати або допомогу армії.

Скільки повертали водіям

Кешбек нараховувався автоматично під час безготівкової оплати пального на АЗС, які брали участь у програмі. Розмір повернення залежав від типу пального:

• 15% – за дизельне пальне;
• 10% – за бензин;
• 5% – за скраплений газ.

За даними міністерства, більшість учасників програми – це власники бюджетних автомобілів. Їхня частка становила 91% від усіх користувачів паливного кешбеку.

Що буде з «Національним кешбеком»

Водночас завершення паливної програми не означає скасування всього проєкту «Національний кешбек». Загальна програма продовжує працювати у звичному режимі.

Нею вже користуються понад 5 млн українців, які отримують часткове повернення коштів за купівлю товарів українського виробництва. Нараховані гроші можна витрачати на комунальні послуги, транспорт, мобільний зв’язок, ліки, культурні послуги або підтримку українських військових.

Максимальна сума виплати за програмою «Національний кешбек» становить до 3 тисяч гривень на місяць.

В Україні дедалі гучніше говорять про проблему, яку довгий час намагалися не помічати. Йдеться про лудоманію – залежність від азартних ігор, яка під час війни набула особливо небезпечних масштабів.

За даними Liga.net, країна переживає прихований сплеск ігрової залежності. Якщо раніше вважалося, що до азартних ігор найчастіше потрапляють люди з фінансовими чи психологічними проблемами, то зараз ситуація змінилася. У зоні ризику опинилися топменеджери, айтівці, студенти, підприємці та військові.

Причина не лише в доступності онлайн-казино. Під час війни вони для багатьох стали не просто розвагою, а швидким способом втекти від реальності. Людина відкриває телефон, робить ставку, отримує короткий сплеск емоцій – і на кілька хвилин забуває про тривогу, втому, обстріли, втрати чи фінансовий тиск. Але саме в цьому і пастка: чим сильніший стрес, тим легше мозок «підсаджується» на швидкий дофамін.

Особливо гостро ця тема прозвучала у 2024 році, коли військовослужбовець 59-ї бригади Павло Петриченко створив петицію про обмеження роботи онлайн-казино. Вона дуже швидко набрала необхідні 25 тисяч голосів і змусила владу реагувати.

Тоді суспільство шокували історії про військових, які програвали в онлайн-казино не просто зарплату, а сотні тисяч гривень. Петриченко розповідав, що в суміжних підрозділах були випадки, коли люди втрачали від пів мільйона до мільйона гривень, залазили в борги, брали мікрокредити, а потім їхні родини змушені були надсилати їм гроші навіть під час служби.

Саме тоді в інформаційному просторі з’явилося гучне порівняння: українці за рік могли програти в онлайн-казино в рази більше, ніж задонатили на ЗСУ. Ця фраза стала символом проблеми – країна збирає кошти на дрони, авто й амуніцію, а паралельно мільярди гривень осідають у гральній індустрії.

Після суспільного резонансу президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО щодо протидії негативним наслідкам онлайн-азарту. Документ передбачав обмеження реклами азартних ігор, заборону використання символіки ЗСУ у рекламі казино, боротьбу з нелегальними сайтами, ліміти для гравців, контроль часу у грі та заборону військовим брати участь в азартних іграх під час воєнного стану.

Згодом держава посилила контроль над ринком. Було підписано закон №9256-д, який передбачив ліквідацію КРАІЛ та створення нового регулятора. Також почали говорити про автоматичне блокування доступу військових до азартних ігор через перевірку в реєстрах. Ідея проста: якщо людина є військовослужбовцем або вже має обмеження на участь в азартних іграх, система має не допустити її до гри.

Проте сама заборона не вирішує проблему повністю. Лудоманія – це не просто «слабкість характеру» і не звичайне бажання легко заробити. Це залежність, яка часто росте на фоні стресу, самотності, тривоги, виснаження та відчуття безсилля.

Для військових ризик ще вищий. На фронті людина живе в постійній напрузі, часто не має нормального відпочинку, а телефон стає єдиним доступним способом швидко відволіктися. Онлайн-казино цим користуються: яскрава реклама, бонуси, миттєві ставки, ілюзія контролю та відчуття, що «ще трохи – і відіграюся».

У цивільному житті ситуація не менш небезпечна. Айтівці та топменеджери можуть мати високі доходи, але саме це іноді створює ілюзію безпеки: мовляв, кілька тисяч гривень – не проблема. Потім ставки ростуть, програші збільшуються, а людина вже не грає заради виграшу, а намагається повернути втрачене.

Студенти також потрапляють у пастку через доступність онлайн-ігор і бажання швидких грошей. Для молодих людей це може виглядати як легкий спосіб «підняти» кошти, але на практиці часто закінчується боргами, конфліктами з родиною та психологічними проблемами.

Фахівці попереджають: перші тривожні сигнали – це постійні думки про гру, спроби приховати ставки, позики «до зарплати», бажання відігратися після програшу, різкі перепади настрою та зникнення грошей без зрозумілого пояснення.

Найгірше, що лудоманія часто залишається прихованою до останнього. Людина може ходити на роботу, служити, навчатися, спілкуватися з близькими, але всередині вже жити в борговій ямі та постійному страху.

Саме тому Україні потрібні не лише заборони і блокування сайтів. Потрібна нормальна система допомоги – психологічна підтримка, реабілітація, робота з родинами, контроль реклами та реальна відповідальність для грального бізнесу, який заробляє на людській вразливості.

Онлайн-казино давно перестали бути просто «розвагою на вечір». В умовах війни вони стали небезпечною дофаміновою пасткою, яка б’є по грошах, психіці, родинах і навіть обороноздатності країни. І якщо цю проблему далі замовчувати, рахунок буде йти вже не лише на мільярди гривень, а й на зламані життя.

В Україні знову заговорили про масштабну реформу ТЦК і причина очевидна, адже за останній час суспільство дедалі частіше обговорює скарги на роботу ТЦК, конфлікти під час мобілізаційних заходів, непрозорі рішення та недовіру з боку громадян.

Водночас держава стикається й з іншою проблемою, значна частина військовозобов’язаних чоловіків ухиляється від обліку, не оновлює дані або ігнорує виклики. Через це влада хоче змінити сам підхід до мобілізаційних процесів: зробити їх більш зрозумілими, цифровими та контрольованими.

Саме на це спрямований законопроєкт №15236 «Про реформу ТЦК та сервісну модель мобілізації». Документ пропонує змінити роботу ТЦК – від силового та непрозорого формату до сервісної моделі, де громадянин має чітко розуміти свої права, обов’язки та причини виклику.

Одним із найгучніших пунктів реформи є запровадження електронних повісток. Ідеться про те, що взаємодію між військовозобов’язаним та ТЦК хочуть максимально перевести в цифровий формат. Тобто повістка може надходити не лише у паперовому вигляді, а через електронний кабінет військовозобов’язаного.

У такому разі електронна повістка фактично стане офіційним повідомленням, яке надсилатиметься онлайн із фіксацією отримання. Це означає, що система має бачити, коли саме документ був доставлений людині та чи був він відкритий або підтверджений. За задумом авторів, такий механізм має зменшити кількість суперечок щодо того, чи отримував громадянин повістку насправді.

Крім того, електронний кабінет має дати військовозобов’язаному доступ до власної інформації. Людина зможе бачити свій статус, дані про придатність, відстрочку, перебування в резерві або інші важливі відомості. Це повинно прибрати ситуації, коли громадянин не розуміє, що саме про нього є в базах і чому його викликають до ТЦК.

Ще один важливий пункт – прозорі правила мобілізації. У законопроєкті йдеться про необхідність чітко визначити критерії призову: вік, стан здоров’я, військову або цивільну спеціальність, черговість виклику та логіку ухвалення рішень. Іншими словами, людина має розуміти, чому саме її викликають, а не когось іншого.

Окремо пропонується змінити й саму роль ТЦК. Вони мають бути не лише установами, які займаються мобілізацією, а й сервісними органами. ТЦК повинні консультувати громадян, пояснювати права та обов’язки, допомагати з документами і надавати зрозумілу інформацію.

Також реформа передбачає посилення контролю за працівниками ТЦК. Зокрема, пропонується запровадити обов’язкову відеофіксацію взаємодії військовозобов’язаних із представниками ТЦК. Це може стати запобіжником від зловживань, конфліктів і ситуацій, коли сторони по-різному описують одну й ту саму подію.

Крім того, у документі передбачена ідея створення незалежного органу, куди громадяни зможуть скаржитися на дії працівників ТЦК або інших осіб, причетних до мобілізаційного процесу. Якщо така структура реально запрацює, вона може стати важливим механізмом захисту прав військовозобов’язаних.

Ще одна зміна – персональна відповідальність працівників ТЦК за порушення під час мобілізації. Тобто йдеться не лише про контроль над громадянами, а й про контроль над самими представниками системи.

Також законопроєкт пропонує розмежувати функції ТЦК. Окремо має бути облік та адміністрування, а окремо – ухвалення мобілізаційних рішень. Це повинно зменшити концентрацію повноважень в одних руках і знизити ризики зловживань.

У підсумку нова реформа ТЦК може суттєво змінити правила гри. Якщо законопроєкт ухвалять і наповнять реальними механізмами, мобілізація має стати більш цифровою, прозорою та зрозумілою для громадян. А роль ТЦК може поступово зміститися від силового тиску до сервісної підтримки, консультацій і чіткої комунікації з військовозобов’язаними.