В Україні хочуть запровадити окрему кримінальну відповідальність для так званих «дропів» – людей, які за гроші передають свої банківські картки, рахунки, реквізити або доступ до онлайн-банкінгу іншим особам для проведення незаконних операцій.

Йдеться про президентський законопроєкт №16013, який зареєстрували у Верховній Раді 2 вересня 2026 року та визначили як невідкладний.

Під «дропом» мається на увазі людина, яка фактично дозволяє використовувати свій рахунок для чужих фінансових схем. Наприклад, вона може передати картку іншій особі, надати доступ до рахунку або погодитися отримувати на свою картку гроші, які потім потрібно переказувати далі.

Особливо небезпечною така діяльність стає тоді, коли рахунок використовується для шахрайства, відмивання грошей або приховування походження коштів. Саме через велику кількість таких рахунків правоохоронцям складніше встановлювати організаторів фінансових схем.

За законопроєктом, за добровільну передачу власної картки або даних для незаконного використання пропонується штраф від 5 100 до 17 000 гривень. Водночас за придбання, зберігання чи збут чужих платіжних інструментів відповідальність буде значно суворішою – аж до позбавлення волі на 2-6 років.

Якщо такі дії здійснюються повторно або організованою групою, покарання може становити від 5 до 8 років позбавлення волі.

Водночас сам по собі звичайний переказ невеликої суми іншій людині не означає, що її автоматично визнають «дропом». Основна увага законопроєкту спрямована саме на передачу банківських інструментів або доступу до рахунків для незаконного використання.

Чому держава взялася за «дропів»

Для шахрайських мереж «дропи» є важливою ланкою, оскільки через чужі рахунки можна проводити гроші та приховувати їхній реальний маршрут. Такі рахунки використовують, зокрема, у схемах телефонного шахрайства, відмивання коштів та інших незаконних операціях.

Тому держава хоче карати не лише організаторів схем, а й людей, які свідомо надають їм свої банківські рахунки та картки. Законопроєкт №16013 поки що є лише законодавчою ініціативою і ще має пройти розгляд у Верховній Раді.

До фронту доходить лише близько 2% людей, яких затримують під час мобілізаційних заходів, а інші просто баласт, який формує цифру.

Про цю проблему розповів сам Дмитро Лубінець, різко розкритикувавши нинішній підхід до комплектування українського війська.

За його словами, сьогодні система фактично орієнтується на кількість, а не на якість. Тобто головне – набрати певну кількість людей і передати їх далі за процедурою. Але сама по собі мобілізація ще не означає, що армія отримала повноцінного військовослужбовця.

Людина може формально числитися у складі війська, але через стан здоров’я бути фактично небоєздатною. У такому випадку армія отримує не посилення, а додаткове навантаження, адже такого військовослужбовця потрібно забезпечувати, лікувати або переводити, тоді як виконувати бойові завдання він не може.

Лубінець наголошує, що саме цей підхід необхідно змінювати.

“Якщо ТЦК мобілізував людину, результатом має бути не просто запис у документах про те, що план виконано. Потрібно дивитися, що сталося з цією людиною далі – чи пройшла вона необхідну підготовку, чи була направлена до військової частини та чи реально стала боєздатним військовослужбовцем. Фактично показник має бути простим: мобілізував – відповідай за результат.“ – Зазначив Лубінець

Якщо ж ТЦК направив до війська людину, яка не повинна була проходити мобілізацію через стан здоров’я або інші очевидні причини, такі випадки мають розслідуватися. І відповідальність у такій ситуації повинна стосуватися не лише самої системи, а й конкретних посадовців, які ухвалювали відповідні рішення.

Саме тому, на думку Лубінця, потрібно відмовлятися від так званої «галочної системи», коли головне – показати потрібну цифру у звіті.

Бо 30 тисяч мобілізованих на папері – це зовсім не те саме, що 30 тисяч підготовлених військових у бойових підрозділах.

І якщо система продовжить працювати за принципом «кількість будь-якою ціною», українська армія може отримувати дедалі більше людей, але не отримувати відповідного посилення на фронті.

В Україні хочуть суттєво посилити відповідальність за роботу в шахрайських кол-центрах. Президент Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт, який передбачає кримінальне покарання не лише для організаторів таких схем, а й для звичайних працівників, які свідомо беруть участь у їхній діяльності.

Йдеться про законопроєкт №16014. Якщо його ухвалять, участь у шахрайському кол-центрі може коштувати людині від 5 до 10 років позбавлення волі.

Що було раніше

Кримінальна відповідальність за шахрайство в Україні існувала і до цього. Проте самого факту роботи людини оператором у кол-центрі було недостатньо для того, щоб автоматично відправити її за грати.

Правоохоронцям потрібно було довести конкретну роль людини у злочині. Наприклад, встановити, що оператор безпосередньо обманював потерпілих, допомагав заволодіти їхніми грошима, передавав інформацію іншим учасникам схеми або іншим способом сприяв скоєнню шахрайства.

Тобто слідству потрібно було пов’язати конкретного працівника з конкретною злочинною діяльністю та довести його умисел.

Що змінює законопроект

Новий законопроєкт пропонує фактично окремо встановити відповідальність за свідому участь у діяльності шахрайського кол-центру.

Це важлива зміна. Якщо закон ухвалять, для притягнення оператора за новою нормою не обов’язково буде доводити, що саме він особисто виманив гроші у конкретної жертви.

Головним стане інше питання – чи розуміла людина, що працює саме в незаконному шахрайському кол-центрі, і чи свідомо брала участь у його роботі.

Таким чином, аргумент «я просто сидів оператором і виконував свою роботу» може перестати бути достатнім, якщо слідство доведе, що працівник знав про злочинний характер діяльності.

Яке покарання пропонують

Законопроєкт передбачає такі санкції:

• створення або керівництво шахрайським кол-центром – 7-12 років ув’язнення;
• свідома участь у діяльності такого кол-центру – 5-10 років;
• сприяння його роботі, зокрема надання приміщення чи послуг – 5-10 років;
• вербування нових учасників – 3-5 років;
• повторне вербування – 5-10 років.

За окремими складами злочину також передбачається конфіскація майна.