Україна знову повертається до питання ПДВ на міжнародні посилки вартістю до 150 євро. Верховна Рада 1 вересня вже вдруге не змогла ухвалити необхідні законопроєкти, однак на цьому історія не закінчилася. Голова парламентського комітету з питань фінансів Данило Гетманцев заявив, що Рада повторно розглядатиме це питання, оскільки іншого варіанту фактично немає.

І причина такого напору полягає не лише в бажанні держави отримати більше податків з покупок українців. За цим рішенням стоять значно більші гроші. Європейська комісія прямо попередила Україну, що без ухвалення закону про скасування ПДВ-пільги для дешевих міжнародних посилок країна ризикує не отримати наступний транш макрофінансової допомоги приблизно на 3,7 млрд євро. У ЄС наголосили, що ухвалення цього закону є однією з умов для продовження виплат.

Тобто просто відмовитися від такого рішення Україні буде дуже складно. Йдеться не про звичайний податковий закон, який можна відкласти на невизначений термін. Його ухвалення пов’язане із зобов’язаннями України перед міжнародними партнерами та умовами отримання фінансової підтримки. Більше того, відповідні зміни є структурним зобов’язанням у межах програми МВФ, а їх виконання також пов’язане з фінансуванням від Європейського Союзу. За даними «Мінфіну», через відсутність прогресу Україна також ризикує отримати затримку наступного траншу МВФ.

Для звичайних українців ця історія означає можливе подорожчання покупок у закордонних інтернет-магазинах. Наразі міжнародні відправлення з товарами вартістю до 150 євро звільнені від ПДВ. У разі ухвалення нових правил податок поширюватиметься і на такі покупки. Як саме його сплачуватимуть – продавець, маркетплейс чи безпосередньо отримувач – ще залежатиме від остаточного механізму адміністрування.

Водночас уряд пояснює необхідність реформи не тільки вимогами міжнародних партнерів. У Мінфіні заявляють, що скасування пільги має наблизити Україну до європейських правил, створити більш рівні умови для українського та іноземного бізнесу і перекрити схеми, коли комерційні товари навмисно розбивають на багато дрібних посилок.

Таким чином, навіть після провалу голосування питання ПДВ на посилки нікуди не зникло. Навпаки, Верховній Раді доведеться повертатися до нього знову. І тепер депутати фактично мають вибір між непопулярним для покупців податковим рішенням та ризиком проблем із отриманням мільярдів євро міжнародної фінансової допомоги.

В Україні хочуть запровадити окрему кримінальну відповідальність для так званих «дропів» – людей, які за гроші передають свої банківські картки, рахунки, реквізити або доступ до онлайн-банкінгу іншим особам для проведення незаконних операцій.

Йдеться про президентський законопроєкт №16013, який зареєстрували у Верховній Раді 2 вересня 2026 року та визначили як невідкладний.

Під «дропом» мається на увазі людина, яка фактично дозволяє використовувати свій рахунок для чужих фінансових схем. Наприклад, вона може передати картку іншій особі, надати доступ до рахунку або погодитися отримувати на свою картку гроші, які потім потрібно переказувати далі.

Особливо небезпечною така діяльність стає тоді, коли рахунок використовується для шахрайства, відмивання грошей або приховування походження коштів. Саме через велику кількість таких рахунків правоохоронцям складніше встановлювати організаторів фінансових схем.

За законопроєктом, за добровільну передачу власної картки або даних для незаконного використання пропонується штраф від 5 100 до 17 000 гривень. Водночас за придбання, зберігання чи збут чужих платіжних інструментів відповідальність буде значно суворішою – аж до позбавлення волі на 2-6 років.

Якщо такі дії здійснюються повторно або організованою групою, покарання може становити від 5 до 8 років позбавлення волі.

Водночас сам по собі звичайний переказ невеликої суми іншій людині не означає, що її автоматично визнають «дропом». Основна увага законопроєкту спрямована саме на передачу банківських інструментів або доступу до рахунків для незаконного використання.

Чому держава взялася за «дропів»

Для шахрайських мереж «дропи» є важливою ланкою, оскільки через чужі рахунки можна проводити гроші та приховувати їхній реальний маршрут. Такі рахунки використовують, зокрема, у схемах телефонного шахрайства, відмивання коштів та інших незаконних операціях.

Тому держава хоче карати не лише організаторів схем, а й людей, які свідомо надають їм свої банківські рахунки та картки. Законопроєкт №16013 поки що є лише законодавчою ініціативою і ще має пройти розгляд у Верховній Раді.

До фронту доходить лише близько 2% людей, яких затримують під час мобілізаційних заходів, а інші просто баласт, який формує цифру.

Про цю проблему розповів сам Дмитро Лубінець, різко розкритикувавши нинішній підхід до комплектування українського війська.

За його словами, сьогодні система фактично орієнтується на кількість, а не на якість. Тобто головне – набрати певну кількість людей і передати їх далі за процедурою. Але сама по собі мобілізація ще не означає, що армія отримала повноцінного військовослужбовця.

Людина може формально числитися у складі війська, але через стан здоров’я бути фактично небоєздатною. У такому випадку армія отримує не посилення, а додаткове навантаження, адже такого військовослужбовця потрібно забезпечувати, лікувати або переводити, тоді як виконувати бойові завдання він не може.

Лубінець наголошує, що саме цей підхід необхідно змінювати.

“Якщо ТЦК мобілізував людину, результатом має бути не просто запис у документах про те, що план виконано. Потрібно дивитися, що сталося з цією людиною далі – чи пройшла вона необхідну підготовку, чи була направлена до військової частини та чи реально стала боєздатним військовослужбовцем. Фактично показник має бути простим: мобілізував – відповідай за результат.“ – Зазначив Лубінець

Якщо ж ТЦК направив до війська людину, яка не повинна була проходити мобілізацію через стан здоров’я або інші очевидні причини, такі випадки мають розслідуватися. І відповідальність у такій ситуації повинна стосуватися не лише самої системи, а й конкретних посадовців, які ухвалювали відповідні рішення.

Саме тому, на думку Лубінця, потрібно відмовлятися від так званої «галочної системи», коли головне – показати потрібну цифру у звіті.

Бо 30 тисяч мобілізованих на папері – це зовсім не те саме, що 30 тисяч підготовлених військових у бойових підрозділах.

І якщо система продовжить працювати за принципом «кількість будь-якою ціною», українська армія може отримувати дедалі більше людей, але не отримувати відповідного посилення на фронті.