До фронту доходить лише близько 2% людей, яких затримують під час мобілізаційних заходів, а інші просто баласт, який формує цифру.
Про цю проблему розповів сам Дмитро Лубінець, різко розкритикувавши нинішній підхід до комплектування українського війська.
За його словами, сьогодні система фактично орієнтується на кількість, а не на якість. Тобто головне – набрати певну кількість людей і передати їх далі за процедурою. Але сама по собі мобілізація ще не означає, що армія отримала повноцінного військовослужбовця.
Людина може формально числитися у складі війська, але через стан здоров’я бути фактично небоєздатною. У такому випадку армія отримує не посилення, а додаткове навантаження, адже такого військовослужбовця потрібно забезпечувати, лікувати або переводити, тоді як виконувати бойові завдання він не може.
Лубінець наголошує, що саме цей підхід необхідно змінювати.
“Якщо ТЦК мобілізував людину, результатом має бути не просто запис у документах про те, що план виконано. Потрібно дивитися, що сталося з цією людиною далі – чи пройшла вона необхідну підготовку, чи була направлена до військової частини та чи реально стала боєздатним військовослужбовцем. Фактично показник має бути простим: мобілізував – відповідай за результат.“ – Зазначив Лубінець
Якщо ж ТЦК направив до війська людину, яка не повинна була проходити мобілізацію через стан здоров’я або інші очевидні причини, такі випадки мають розслідуватися. І відповідальність у такій ситуації повинна стосуватися не лише самої системи, а й конкретних посадовців, які ухвалювали відповідні рішення.
Саме тому, на думку Лубінця, потрібно відмовлятися від так званої «галочної системи», коли головне – показати потрібну цифру у звіті.
Бо 30 тисяч мобілізованих на папері – це зовсім не те саме, що 30 тисяч підготовлених військових у бойових підрозділах.
І якщо система продовжить працювати за принципом «кількість будь-якою ціною», українська армія може отримувати дедалі більше людей, але не отримувати відповідного посилення на фронті.