Війна триває вже п’ятий рік, і на цьому тлі журналісти провели соціологічне опитування, щоб з’ясувати, чи готові українці стати на захист своєї країни, коли настане їхня черга.
Згідно з дослідженням, близько 16-18% українців заявляють про готовність приєднатися до ЗСУ та інших складових Сил оборони навіть у довгостроковій перспективі. Фактично йдеться про сформоване «мобілізаційне ядро» суспільства – людей, які розглядають захист країни як безальтернативне рішення.
Водночас значно більша частка респондентів – 40-42% – прямо заявляє про небажання долучатися до служби. Соціологи відзначають, що цей показник поступово зростає на тлі затягування війни, що може свідчити про накопичення втоми та зниження мотивації.
Ще 35-37% опитаних не мають чіткої позиції. Їхнє рішення, ймовірно, залежатиме від подальшого перебігу війни, ситуації на фронті та змін у мобілізаційній політиці.
Дослідження також показує, що фактор тривалості війни майже не впливає на базові настрої. Частка тих, хто готовий служити 3 роки, майже не відрізняється від показників для 5 або навіть 10 років. Це означає, що ключові установки вже сформовані і залишаються стабільними.
Окремо звертає на себе увагу зменшення частки тих, хто вже служить або має близьких у війську. Це може бути пов’язано як із фізичним виснаженням, так і з очікуванням ротацій чи демобілізації.
Що з молоддю: приклад контрактників 18-24 років
Показовою є ситуація серед молоді, адже у них є добровільний вибір служити та ще оримати 1 мільйон гривень бонусу, це ми говоримо про контракт 18 – 24 роки. За різними демографічними оцінками, в Україні налічується приблизно 3-3,5 млн громадян віком 18-24 роки.
Водночас, за перші три місяці дії контрактних програм для цієї вікової категорії, до війська долучилися близько 700 осіб.
Якщо перевести це у відсотки, то йдеться приблизно про:
- близько 0,02% від загальної кількості молоді 18-24 років.
Цей показник демонструє, що фактична кількість добровольців серед молоді наразі залишається дуже низькою.
Ситуація з молоддю додатково підкреслює проблему – навіть за наявності контрактних можливостей реальний рівень добровільного залучення залишається вкрай низьким. Це створює серйозні виклики для довгострокового забезпечення обороноздатності країни.