Тепер не лише працівники районних ТЦК фактично залучені до мобілізаційних процесів, коло посадових осіб, які виконують ці функції, розширюється за рахунок підрозділів на місцях. Саме таку логіку закладено у законопроєкті №14320, який підтримала Верховна Рада.
Йдеться не про появу нових структур «з нуля» і не про залучення сторонніх осіб. Зміни стосуються відокремлених підрозділів ТЦК, що вже кілька років працюють у селах, селищах та невеликих містах, але досі мали обмежені повноваження.
Після адміністративно-територіальної реформи 2020 року такі підрозділи формально залишилися на місцях, однак юридично підпорядковувалися районним ТЦК. Через це їхні керівники не могли самостійно ухвалювати ключові рішення – зокрема щодо призову, оформлення документів або розгляду адміністративних справ. Усі матеріали доводилося передавати до райцентрів, інколи за десятки кілометрів.
Новий закон передбачає надання цим підрозділам юридичної самостійності. Фактично кожен такий відділ отримає повний набір повноважень ТЦК. Це означає, що кількість повноцінних центрів комплектування в Україні зросте без створення нових будівель чи штатів «з нуля».
У законі такі підрозділи умовно називають «селищними ТЦК», хоча вони можуть працювати і в малих містах. По суті, мова йде про перерозподіл функцій усередині системи те, що раніше робив лише районний ТЦК, тепер зможуть робити і його місцеві підрозділи.
Для громадян це може виглядати як збільшення кількості працівників ТЦК «на місцях», адже більше посадових осіб матимуть право працювати з документами, викликати громадян і ухвалювати рішення без погодження з райцентром. Водночас закон не розширює коло людей поза системою ТЦК, які можуть проводити мобілізаційні заходи.
Офіційно очікується, що такі зміни зменшать бюрократію та пришвидшать процеси, адже людям більше не доведеться їздити до віддалених районних центрів. Водночас дискусії навколо назви та потенційних наслідків реформи тривають.