Історія знає чимало прикладів, коли мобілізація проводилася поспіхом і без стратегії. Такі експерименти закінчуються однаково, зростають втрати, падає боєздатність і довіра до армії. Один із найвідоміших випадків це американська програма «McNamara is Morons» за часів війни у В’єтнамі.
У 1966 році міністр оборони США Роберт Макнамара знизив інтелектуальні та фізичні вимоги до призовників, щоб швидко поповнити війська. Пентагон залучив 350 тисяч людей із низьким рівнем IQ, бідних, часто без шкільної освіти. Їх доводилося вчити елементарної грамотності на базовій підготовці. Офіційно це називали соціальним ліфтом, але фактично програма призвела до зворотного, новобранці гальмували навчання, частіше гинули, конфліктували з командирами й у двічі частіше ставали фігурантами трибуналів. У культурі цей експеримент залишився як історія «Форреста Гампа».
Причина була політична, щоб не мобілізувати студентів середнього класу напередодні виборів 1968 року, адміністрація Джонсона віддала перевагу людям з низів. У результаті не лише не вирішили кадрову кризу, а й програли вибори.
Український сьогоднішня паралель
Формально в Україні мобілізація триває успішно, влада рапортує про до 30 тисяч новобранців щомісяця. Але за даними військового омбудсмана, значна частина цих людей утікає зі служби або взагалі не доходить до частин. Ми ризикуємо повторити чужу помилку, коли кількість перекреслює якість.
Один з офіцерів, який побажав бути анонімним навів яскравий приклад, коли десять місяців тому до його роти прислали 50-річного Юру. Він мав серйозні проблеми зі спиною, настільки, що не міг нормально носити бронежилет і зброю. Для офіцера була загадка, як він взагалі пройшов військово-лікарську комісію та завершив базову підготовку.
Наступного дня після прибуття Юра він опинився у госпіталі. Далі, операція, два курси лікування, фактично армія за державний кошт вилікувала людину, яка не могла служити з першого дня. Увесь цей час її місце у строю залишалося вакантним, а навантаження лягало на інших. У тил його перевели лише недавно. Це класичний приклад, коли замість боєздатного солдата фронт отримав черговий дефіцит.
Офіцер зазначив, що проблема не лише в окремих «Юрах». Бригада, укомплектована на 80%, має менші втрати й більше можливостей для ротації, ніж та, що заповнена наполовину. Сьогодні головний дефіцит не зброя, а люди. Та замість системної роботи з бронюванням, фальшивими студентами, липовими інвалідами й ухилянтами, держава переклала мобілізацію на Сухопутні війська.
Військові не мають права законодавчої ініціативи і не можуть змінювати політику. Вони лише виконують непопулярну роботу, поки політики думають про рейтинги. Як і за часів Джонсона, рішення ухвалюють із огляду на вибори, а не на фронт.
Офіцер зазначив, що США могли дозволити собі мобілізаційні експерименти, бо їхнє існування не залежало від війни у В’єтнамі. Україна не має такого люфту. Якщо мобілізація й надалі відбуватиметься за принципом «аби виконати план», історики майбутнього напишуть, що поразку спричинила не брава армія ворога, а наша власна неготовність системно захищати себе.
Тому офіцер вважає, що пора політикам приймати непопулярні рішення, зробити мобілізацію більш загальною та за потреби знизити мобілізаційний вік і в такому випадку, Україна має шанси відбити навалу ворога.