Засновниця двох платформ і лауреатка Glonary Awards — про дані в реальному часі, предиктивну аналітику та те, чи готові українські компанії до змін
Навіщо охороні здоров’я хакатони? На перший погляд, формат виглядає дивним: молоді команди за кілька днів намагаються вирішити проблеми, над якими фармкомпанії й лікарні працюють роками. Але саме в такому середовищі народжуються нестандартні рішення — бо учасники не знають, що «так не робиться».
У червні 2025 року на міжнародному хакатоні AITEX Tech for Good Health, що зібрав десятки проєктів із 12 країн, українська бізнес-експертка Ольга Семченкова виступила в ролі судді. Вона оцінювала ідеї, які пропонували команди для вирішення реальних медичних проблем. І бачила те, чого часто бракує великим компаніям — сміливість мислити інакше. Це далеко не перший її досвід: ще у січні 2022 року вона була в журі міжнародного конкурсу Astra Global, де оцінювала технологічні стартапи з усього світу.
Ольга знає, про що говорить. Вона пройшла шлях від фахівчині з баз даних до засновниці двох платформ, що змінили фармацевтичний ринок України. «Моя Аптека» — сервіс, де ціни на ліки оновлюються кожні кілька хвилин, а пацієнт бачить, в якій аптеці препарат є просто зараз. «Лікитека» — відкритий медичний довідник, яким користуються тисячі лікарів, фармацевтів і студентів.
Директорка QuadraSoft ЕТМС, лауреатка премії Glonary Awards за лідерство в галузі медичних технологій, авторка наукових статей про цифровізацію фармринку — Ольга належить до тих, хто справді створює зміни. Про це — наше сьогоднішнє інтерв’ю.
— Ольго, ви нещодавно були суддею міжнародного хакатону AITEX. Що особисто вам дає участь у таких заходах — адже у вас і без того щільний графік?
— Мене запросили як експертку, яка розуміє фармринок і з технічного, і з бізнесового боку — здатну оцінити не лише ідею, а й її реалізованість. Для мене хакатони — це можливість перезавантажитись. Коли щодня занурена в операційку, починаєш мислити в межах власних процесів. А молоді команди не обтяжені досвідом, який іноді стає обмеженням — вони просто вирішують задачу.
На AITEX одна команда запропонувала використати машинне навчання для передбачення дефіциту ліків через аналіз соцмереж і пошукових запитів. Інша вигадала голосового асистента для фармацевтів — щоб провізор міг, не відриваючись від клієнта, голосом перевірити наявність аналогів. Ми думаємо про екрани, а вони подумали про руки, які в аптеці завжди зайняті. Моя роль як судді — побачити ці ідеї й допомогти їм не загинути на старті.
— Ви згадали, що оцінюєте не лише ідею, а й її реалізованість. А вам самій доводилося переконувати скептиків, що «Моя Аптека» — це не просто гарна концепція, а діючий інструмент?
— Звісно. Причому скепсис був з обох боків. Аптечні мережі казали: «Навіщо нам це? У нас і так усе працює». А потенційні партнери сумнівались: «Як ви змусите мережі ділитися даними в режимі реального часу? Це технічно неможливо».
І знаєте, частково вони мали рацію. Бо найбільшим викликом на старті стала саме технічна неготовність більшості аптечних мереж до інтеграції. Ми стикнулися з тим, що в багатьох мережах просто не було фахівців, які могли б налаштувати передачу даних або адаптувати своє ПЗ.
Кожна мережа жила у своїй технологічній реальності. В одних були ще радянські системи обліку, в інших — сучасні, але закриті рішення. Універсального формату не існувало. Доводилося під кожну мережу писати індивідуальні технічні вимоги.
А якщо мережа не справлялась — ми адаптувались самі. Шукали мінімальний формат обміну даними, щоб хоча б отримувати прайси й залишки. Фактично вибудовували персональні канали обміну з кожним партнером. Це вимагало колосальної гнучкості й технічних зусиль.
Але результат був швидкий. Як тільки ми запустили перші інтеграції й люди почали знаходити препарати через наш сервіс — з’явився зворотний зв’язок. Подяки, відгуки. Саме це й надихало рухатися далі.
— Після «Моєї Аптеки» ви запустили «Лікитеку» — медичний довідник. Це вже інша аудиторія: лікарі, фармацевти, студенти. Вони консервативні, звикли до перевірених джерел. Як ви переконали професіоналів користуватися вашою платформою?
— Так, це була зовсім інша історія. З пересічними користувачами все зрозуміло: якщо сервіс зручніший і швидший — люди ним користуються. А з медичною спільнотою так не працює. Там на першому місці — довіра. І її не купиш гарним дизайном.
Наша головна ставка — достовірність даних. Уся інформація в «Лікитеці» базується на офіційних джерелах: Державний реєстр лікарських засобів України, інструкції виробників. Ми нічого не вигадуємо й не інтерпретуємо — лише перевірені факти. Це створює єдиний стандарт надійності.
Лікарі та фармацевти швидко оцінили зручність. Раніше, щоб знайти інформацію про препарат, його аналоги або дозування, треба було перегортати довідники, гуглити, звіряти кілька джерел. А тут — усе в одному місці, структуровано за фармакологічними групами, АТС-класифікацією, діючими речовинами. Пошук займає секунди.
Для студентів «Лікитека» взагалі стала незамінним інструментом. Сучасна база для вивчення фармакології, де все актуально й систематизовано. Значно зручніше за старі підручники.
Ну і інтеграція з «Моєю Аптекою» відіграла свою роль. Лікар може не тільки подивитися інформацію про препарат, а й одразу побачити, де пацієнт зможе його купити й за якою ціною. Це поєднує професійний довідник із реальним споживчим сервісом — і полегшує роботу лікаря.
Зараз «Лікитека» — частина щоденної практики тисяч фахівців. Інструмент, що економить час і знижує ризик помилок.
— Раз ми вже заговорили про визнання, хочу спитати про іншу вашу роль — ви пишете наукові статті про фармменеджмент. Це досить рідкісне поєднання: практик, який ще й займається дослідженнями. Звідки потреба це поєднувати?
— Я ніколи не пишу «в теорії». Усі мої статті — це аналіз того, що ми реально робимо, з чим стикаємось на практиці. Це трансформація живих бізнес-процесів у моделі, які можна масштабувати.
Мене дратує, коли дослідження відірвані від реальності. Коли науковці пишуть про «оптимізацію дистрибуції», але самі ніколи не намагались домовитися з аптечною мережею про передачу даних. Або розмірковують про «цифровізацію фармринку», не знаючи, що в половини мереж немає навіть нормального IT-відділу.
Я пишу про те, що бачу щодня. Про нестачу системного підходу до управління даними — багато компаній збирають інформацію, але не перетворюють її на рішення. Про інтеграцію між учасниками ринку — виробники, аптеки, лікарі та пацієнти досі живуть у різних інформаційних просторах. Про нову культуру управління, де менеджер має поєднувати аналітичне мислення з емпатією.
— Якщо дивитися на найближчі три-п’ять років, що реально змінить фармринок? І чи готові українські компанії до того, що правила гри незабаром зміняться?
— Фармринок зараз переживає той самий цифровий поворот, який сім років тому відбувся в банківській сфері та ритейлі. Наступні кілька років стануть часом, коли технології остаточно перестануть бути «допоміжним інструментом» — вони стануть основою бізнес-моделі.
Головні зміни — це аналітика в реальному часі, коли компанії бачать продажі й залишки щодня, а не раз на місяць. Штучний інтелект, який передбачає дефіцит препаратів і автоматично коригує закупівлі — до речі, пам’ятаєте ту команду з хакатону? Це саме той напрям. Персоналізація, коли всі сервіси будуються навколо конкретного пацієнта. Цифрові ланцюги постачання з блокчейном, які виключають підробки. І інтеграція з eHealth, щоб лікар не виписував рецепт на препарат, якого немає в регіоні.
Чи готові до цього українські компанії? Якщо чесно — не всі. Багато хто працює по-старому. Але ті, хто швидко адаптується, отримають величезну перевагу. Переможуть компанії, які поєднають аналітику, ШІ, лікарів, аптеки й пацієнтів в єдину екосистему. Технології не мають замінювати людину — вони мають допомагати ухвалювати рішення швидше й точніше. Оцей баланс між цифрою і сенсом — для мене зараз найважливіше питання в фармменеджменті.
— І останнє питання. У вас складна роль — ви одночасно керівниця, технічна лідерка й людина, яка має тримати команду з дуже різних фахівців: програмістів, фармацевтів, маркетологів. Як вам вдається зробити так, щоб усі говорили однією мовою?
— Знаєте, я вже згадувала про важливість спільної мети — вона справді об’єднує. Але є ще кілька речей, які допомагають команді працювати злагоджено.
Відкритість і постійна взаємодія. Ми використовуємо короткі синхронізації, кросфункціональні зустрічі. Важливо, щоб розробник міг напряму поставити питання маркетологу, а менеджер — уточнити деталі у продакт-менеджера. Так народжуються командні рішення.
Гнучкість. У фармацевтиці все змінюється дуже швидко: законодавство, партнери, технічні умови. Ми побудували культуру, де зміни — це не стрес, а частина процесу. Головне правило: якщо треба змінити курс — ми не шукаємо винних. Ми шукаємо рішення.
І, напевно, найважливіше — довіра. Якщо ви наймаєте сильних людей, дайте їм можливість ухвалювати рішення. Люди, які відчувають довіру й відповідальність, починають працювати не «на проєкт», а як на свою справу. Лідерство для мене — це здатність створити середовище, в якому кожен розуміє свою роль у спільній справі.